Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку

Діти з особливостями (порушеннями) психо фізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зу мовлені вродженими чи набутими розладами.

Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей з:

● порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зни женим слухом);

● порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниже ним зором);

● порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

● мовленнєвими порушеннями;

● порушеннями опорно-рухового апарату;

● складною структурою порушень (розумо во відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

● емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Травма хребта

Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини вражена ниж ня частина тіла й ноги, а також частина внут рішніх, тазових органів.

Тетряплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги в людини повні стю або частково позбавлені чутливості та рух ливості.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

Загальні рекомендації

Необхідність користуватися інвалідним віз ком — це, як не дивно, спосіб більш вільного пере сування (якщо немає технічних перешкод/бар'єрів). Водночас у наших умовах, коли практично всі будівлі, у тому числі й школи, не облаштовані пан дусами й ліфтами, людині на візку потрібна допо мога, щоб подолати численні бар'єри.

Якщо ви хочете допомоіти дитині на візку, за питайте в батьків або фахівців, що потрібно роби ти, і дійте чітко за інструкціями, особливо якщо ви допомагаєте їй подолати сходи. Деякі інвалі ди, котрі пройшли спеціальні тренІнги, можуть самостійно або за мінімальної допомоги долати сходи. Але це подібно до екстремального спор-' ту й завжди небезпечно. Коли йдеться про дітей, допомога необхідна практично завжди, а поміч никам потрібен інструктаж.

Візок слід котити повільно, оскільки він легко набирає швидкість і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги,

Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Зазда легідь поцікавтесь, які можуть виникнути про блеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рі шення. Пам'ятайте: допоміжні засоби мають бу ти справними й під рукою. Подбайте аби там, де є бар'єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потрібні (наприклад, до книг чи наочних посіб ників).

Діти з порушенням зору

Загальні рекомендації

Намагайтеся надати інформацію в тому ви гляді, в якому її хотіла б отримати дитина, яка не бачить або бачить погано. Якщо у вас немає змоги перевести інформацію в потрібний фор мат (шрифт Брайля — рельєфно-крапкова си стема для письма й читання, крупний шрифт — 16—18 та більших кеглів, дискета, щоб прочита ти її за допомогою комп'ютера зі звуковою про грамою, аудіокасета), віддайте її в тому вигляді, в якому вона є: це однаково краще, зніж нічого.

Якщо ви збираєтеся читати вголос дитині, яка не бачить, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом. Не пропускайте інформа цію, якщо вас про це не попросять, і не замінюй те читання переказом.

Якщо ви перебуваєте з дитиною, яка не ба чить, у новому приміщенні, опишіть коротко це місце. Наприклад: «У центрі класу (аудиторії), приблизно за шість кроків від тебе, праворуч і ліворуч т~ряди парт, дошка-—попереду». Або: «Ліворуч-від дверей, при вході;— шафа». Зверніть _ увагу на наявність «небезпечних» предметів. Уни кайте розмитих визначень та описів, які, зазвичай, супроводжуються жестами, виразами на кшталт; «Склянка стоїть десь талі на столі, це біля те бе...». Намагайтеся бути точними: «Склянка по' середині столу», «Стілець праворуч від тебе».

Завжди називайте себе та Інших співрозмов ників, з також усіх присутніх, і тих, хто вийшов чи повернувся до приміщення. Не забувайте оз вучувати свої'жести та написи. Намагайтеся пере дати словами те, що часто висловлюється мімі кою й жестами — не забувайте, що звичний жест «там.,.» людина, яка не бачить, не зрозуміє. Коли ви спілкуєтесь із групою таких дітей, не забувай те щоразу називати того, до кого ви звертаєтеся. Не змушуйте співрозмовника говорити в порож нечу: якщо ви пересуваєтеся, попередьте його.

Дізнайтеся, чи потрібно попереджати дити ну про перешкоди під час руху (сходи, двері то що). Якщо ви помітили, що вона збилася зі шляху або попереду неї є перешкода, не керуйте ії рухом на відстані, підійдіть і допоможіть повернутися на правильний шлях. Якщо не встигаєте підій ти, голосно попередьте про небезпеку. Коли спус каєтесь або підіймаєтеся сходами, ведіть її боком до них. Пересуваючись, не робіть різких рухів.

За столом можна пояснити, що й де міститься на тарілці, використовуючи принцип циферблату. Наприклад: «На 12 — шматок сиру, на 3 — са лат, на б — хліб».

Необхідно навчити школярів орієнтуватися в приміщенні школи (до моменту, допоки дити на не запам'ятає всі маршрути; у випадку яких-небудь змін, ії слід супроводжувати); надавати, якщо це можливо, навчальні матеріали в інших форматах (шрифтом Брайля, крупним шрифтом, на аудіокасеті); дати можливість використовувати звукозаписувальні прилади й комп'ютери. Не слід забувати про те, що все написане має бути оз вучено. Крім того, у приміщенні та на подвір'ї потрібно передбачити, аби всі наявні перешкоди виділялися контрастними кольорами (крайні схо динки, двері тощо),

Діти з порушеннями слуху

Деякі діти можуть чути, але сприймають ок ремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхід ний рівень звучання. Іноді достатньо лише по низити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

Починаючи розмову, приверніть ії увагу. .Якщо її слух дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні — злег ка покладіть руку на плече або поплескайте — але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина мас стежити за його виразом та вашим артикуляційним апара том. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на вухо. -Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Ви користовуйте жести.

Переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромте ся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попро сіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати. Але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

Якщо ви повідомляєте інформацію, яка мі стить номер, правило, формулу, технічний або інший складний термін, адресу — запишіть ЇЇ. У деяких випадках потрібно запитати, чи не бу де простіше листуватися. За такої форми спілку вання речення мають бути простими.

Не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих чи людних приміщеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують.

Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Доб ре, а тепер нам слід обговорити...».

Дуже часто глухі люди використовують мо ву жестів. Необхідність запросити перекладача залежить від ситуації та людей, які спілкуються. Участь перекладача дає змогу:

підвищити якість спілкування;

уникнути непорозумінь під час розмови;

економити час;

учасники розмови вільніше й повніше ви словлюють свої думки.

Кілька порад під час  роботи з перекладачем.

Завдання перекладача — полегшити спілку вання. Під час розмови звертайтеся безпосередньо до співрозмовника, який не чує, а не до його перекла дача. Не кажіть: «Запитай у нього...», «Скажи їй...».

Керуючись своєю професійною етикою, пе рекладач має перекладати все, у тому числі й те, що не стосується вашої бесіди, наприклад, комен тарі та сторонні телефонні розмови, і вам не ба жано просити перекладача не робити цього.

Не всі люди, які погано чують, можуть чита ти по губах. Вам краще запитати про це під час першої зустрічі. Якщо дитина володіє цією на вичкою, потрібно знати кілька важливих правил:

● із десяти слів добре прочитуються лише три;

● дивитися в обличчя співрозмовникові й го ворити чітко та повільно, використовувати про сті фрази та уникати зайвих слів; не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова — це змінює ар тикуляцію й створює додаткові труднощі;

● використовувати вираз обличчя, жести, ру хи тіла, якщо хочете підкреслити чи прояснити зміст сказаного.

Діти з порушеннями мовлення

Загальні рекомендації

Не ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. Будьте готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивайте, не квапте й не виправляйте її.

Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення — показник низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас.

Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови («так», «ні»).

Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви зрозуміли, й не соромтеся перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше, можливо, по буквах.

Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використовувати інший спосіб — надрукувати, написати.

Діти із затримкою в розвитку

Синдром Дауна

Аутизм

Загальні рекомендації

Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно. Якщо вам потрібно поясни ти щось складне, розподіліть інформацію на частини. Уникайте словесних штампів й образних ви словів, якщо ви не впевнені в тому, що дитина їх знає. Не використовуйте сарказму й натяків.

Викладаючи новий матеріал, розповідайте покроково. Надайте дитині можливість усвідо мити кожен етап після пояснення. Якщо необхідно, використовуйте ілюстрації. Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас із першого разу не зрозуміли.

Ставтеся до дітей із затримкою в розвитку так само, як і до їхніх однолітків, обговорюйте з ни ми ті ж самі теми.

Деякі діти із затримкою в розвитку прагнуть догодити співрозмовнику й кажуть те, що, як їм здається, хочуть від них почути. Тому, щоб досягти достовірної інформації, ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.

Діти з труднощами в навчанні

Відповідно можна спостерігати різні ознаки:

● проблеми зі сприйняттям тексту (дислексія: дитина не сприймає друкований текст і не здат на трансформувати його в слова; на дислексію страждають 5—10 % населення);

● порушення в опануванні письма (дисграфія);

● труднощі опанування правил орфографії (дисорфографія);

● неспроможність сприймати інформацію на слух (або зорово);

• прямолінійне, негнучке сприйняття.

         Коли ви розумієте, що дитина не сприймає інформацію в певній формі, запропонуйте ін шу (не може читати — поясніть словами; якщо не сприймає на слух — запишіть тощо). Якщо вам складно виявити це — запитайте. Будьте відвер тими зі своїм співрозмовником.

Порушення уваги з гіперактивністю

Порушення уваги з гіперактивністю пов'язують із мозковою дисфункцією, яка спо стерігається досить часто (5—10 % усього насе лення).

Основні рекомендації щодо навчання дітей з порушенням уваги:

Розпорядок життя класу має бути з чіткими правилами, розкладом та добре сформульовани ми письмовими завданнями, написаними чітки ми літерами.

Краще, коли робоче місце для дитини з пору шенням уваги відведено за першою партою (по руч зі столом вчителя, але подалі від відволікаю чих факторів).

Вказівки мають бути короткими й чіткими, повторюйте їх кілька разів.

Розклад має складатися з урахуванням обме ження здатності дитини концентруватися та сприймати матеріал.

Усі завдання слід перевіряти.

Керування поведінкою — основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною в поєднанні з іншими педагогічними методами дає позитив ні результати.

Заохочуйте дітей з порушенням уваги, оскіль ки самооцінка має для них величезне значення. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчальних завдань. Попросіть ді тей вести щоденник, в якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.

Діти з порушенням психічної діяльності

Найбільш поширені психічні захво рювання- маніакально-депресивний психоз та шизофренія.

Маніакально-депресивний психоз — періо дичні зміни настрою (від сильного збудження й ейфорії до пасивності та пригніченості).

Шизофренія — це загальна назва групи пси хозів, за яких стан характеризується аномальним мисленням, поведінкою та емоціями.

Поведінка, ступінь розладу психіки таких лю дей може сильно варіюватися, залежно від фор ми, характеру перебігу та індивідуальних особ ливостей особистості. Тому неможливо описа ти «типову поведінку шизофреніка», окреслити остаточний перелік симптомів. Важливо знати, що хронічне психічне захворювання завжди ви являється хвилями: загострення — це наростан ня, або «атака» хвороби, а ремісія — сприятли вий період, коли лише незначні коливання стану й певні дивні вчинки відрізняють хвору людину від здорової.

Психічні порушення — не те ж саме, що за тримка в розвитку. Люди з психічними розладами.можуть відчувати емоційні розлади або збен теження, які ускладнюють їм життя. У них мо же бути свій особливий, мінливий погляд на світ.

Не слід думати, що люди з психічними пору шеннями обов'язково потребують додаткової до помоги й специфічного ставлення до них.

Ставтеся до осіб із психічними порушеннями як до особистостей. Не варто робити передчасні висновки на основі досвіду спілкування з інши ми людьми з такою самою формою інвалідності. Не варто думати, що люди з психічними порушен нями більше за інших схильні до насильства. Це міф. Як і те, що люди з психічними порушення ми мають проблеми в розумінні, або вони нижчі за рівнем інтелекту, ніж більшість людей.

Побутує помилкова думка й про те, що лю ди з психічними порушеннями не здатні працю вати й вчитися. Вони можуть виконувати багато обов'язків, які потребують певних навичок і здіб ностей.

Не думайте, що люди з психічними порушен нями не знають, що для них добре, а що — по гано.

Якщо людина з психічними порушеннями за смучена або відчуває стрес, запитайте її спокійно, що ви можете зробити, аби допомогти їй. Можли во, потрібно буде зв'язатися з кимсь із її близьких (батьками, якщо йдеться про дитину).

Епілепсія

Епілепсія — це наслідок порушення централь ної нервової системи, причини якого остаточно не з'ясовані. Інколи епілепсія передається спад ково, а також може бути спричинена травмою го лови. Практично в кожній школі можуть бути ді ти, в яких стаються епілептичш напади. Це трап ляється в однієї дитини із сотні.

Діти з гіперкінезами (спастикою)

Гіперкінези — мимовільні рухи тіла або кінці вок, які властиві людям із дитячим церебральним паралічем (ДЦП) і можуть виникати також у лю дей з пошкодженням спинного мозку.

Якщо ви бачите людину з гіперкінезами, не слід відверто звертати увагу на її рухи. Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи, оскільки можете пропустити щось важливе.

Пропонуйте допомогу, не привертаючи загаль ної уваги.

Не бійтеся суперечити людині з гіперкінеза ми, побоюючись змусити її хвилюватися. Пози ція «тільки не хвилюйся» призведе до втрати ча су. Спокійно висловлюйте свої аргументи, навіть коли бачите, що ваш співрозмовник нервує.

Переконайтеся, що людина може дістати не-_ обхідні предмети й використати обладнання, на приклад, телефон тощо.

Розмовляючи з людиною маленького зросту, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші облич чя були на одному рівні—можна сісти на стілець, нахилитися тощо.

Захворювання внутрішніх органів

Хвороби серця

Більшість хвороб серця в дітей проявляються вже при народженні.

У таких дітей можуть спостерігатися усклад нене дихання, блакитний відтінок шкіри, вони мо жуть повільно рости, набирати зайву вагу. Вони часто відчувають втому чи слабкість.

Діти із захворюванням серця менш витривалі, ніж їхні однолітки, і це варто враховувати вчите лям під час планування навчального навантажен ня. Однокласникам потрібно пояснити проблеми, з якими стикаються такі діти.

ВІЛ-інфіковані люди

У людей, які Інфіковані вірусом імунодефі циту, уражена імунна система, тому їхньому ор ганізму важче долати інфекції. Із приводу СШДу й осіб, які інфіковані вірусом, у суспільстві побу тує чимало упереджень і побоювань, які усклад нюють життя цим людям. Не бійтеся заразитися вірусом від доторку. Якщо ви ставитесь до ВІЛ-інфікованої людини без упереджень, дайте їй зро зуміти, що ви приймаєте й цінуєте її.

У спілкуванні з людиною, інфікованою ВІЛ, намагайтеся уникати висловів «ВІЛ-інфікова ний», «хворий на СНІД», які акцентують ува гу на Інфекції або захворюванні. У світі вжива ють терміни «ВІЛ-позитивні» (тобто люди, які отримали позитивний результат аналізу на ВІЛ-інфекцію), «люди, які живуть із ВІЛ/СНІДом» або «люди з ВІЛ/СНІДом». Фраза «люди, ура жені епідемією СНІДу» використовується сто совно як до ВІЛ-позитивних, так і до близьких людей, незалежно від ВІЛ-статусу.

Не забувайте, що ВІЛ-інфікована людина мо же дуже легко заразитися будь-якою інфекцією, тому коли ви або хтось із вашої групи захворіли навіть на нежить, то маєте обов'язково попереди ти про це, не наражаючи ЇЇ на небезпеку.

Формування позитивного ставлення до дітей з особливими потребами

У своїх групах вихователі мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти фор муванню дружніх дитячих колективів. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров'я, статі, ра си, походження та інших чинників, повинні ма ти однакові права й можливості. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям у групі. Також необхід но, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належ ності надзвичайно важливе.

Сприяння соціальній взаємодії та дружбі дітей з особливими потребами та їхніх однолітків

Кожна людина впродовж свого життя нала годжує найрізноманітніші соціальні стосунки, оскільки вони є невід'ємною складовою нашого буття. Більшість дітей налагоджує дружні сто сунки з ровесниками природним шляхом. Однак деяким дітям, зокрема, з особливостями психо фізичного розвитку, доводиться в цьому допо магати (шляхом створення відповідних можли востей). Діти легше вступають у нормальні со ціальні та дружні стосунки в середовищі, де такі взаємини цінуються й заохочуються. Це означає, що вихователі постійно мають створювати ситуа ції' для розвитку позитивних соціальних взаємин вихованців. Завдяки контактам із друзями діти розвива ються емоційно та соціально, вони вчаться жити в злагоді з людьми, у них формується самоповага. Дружба дає дітям відчуття потрібності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів.

Рекомендації 

Сприяйте налагодженню дружніх стосунків дітей природним шляхом. Не намагайтеся силу вати дітей до дружби, оскільки такі взаємини ма ють розвиватися природно. Не приділяйте цьому питанню надмірної уваги й не занадто наполягай те на необхідності взаємодії дітей з особливими потребами та учнів із типовим розвитком. Такими діями ви можете закріпити у свідомості останніхідею, що дітям з особливими потребами необхід но допомагати,  не ідею, що слід налагоджува ти рівноправні взаємовигідні соціальні стосунки.

Учіть дітей з повагою ставитися до това ришів і додержуватися норм поведінки під час взаємодії. Наприклад, комусь можуть бути непри ємні часті торкання. Інколи діти можуть ставити ся до товаришів з особливими потребами як до ве ликих ляльок або домашніх тварин- Слід вчити дітей поважати гідність однокласників з особли вими потребами.

Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вихователь , помічник вихователя в групі  ставитимуться до всіх дітей з пова гою, вихованці  діятимуть аналогічно. Якщо ж вони ба читимуть грубе або неуважне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, ймовірно, що во ни наслідуватимуть це під час взаємодії з одноліт ками- Вчинки говорять більше за слова. Будь-які дії вихователя в групі не лишаються непоміченими й впливають на дітей.

Заохочуйте дітей до співробітництва й взаємного обміну послугами. Діти мають зро зуміти, що у всіх людей є певні таланти, що всі можуть бути корисні один одному. Вчіть дітей обмінюватися послугами. Це має бути взаємний, а не однобічний процес. Діти з особливими потребами мають не лише отримувати допомогу, а й на давати її іншим.

Дайте дітям зрозуміти, що допомога має бу ти доречною. Вчителі та вихователі інклюзивних класів часто стикаються з проблемою, коли діти з типовим розвитком намагаються все робити замість своїх товаришів з особливими потребами, їхнє бажання зрозуміле, але така надмірна допомога може призвести до нездорової залежності та нерівності в партнерських стосунках. Високі очікування щодо дітей з особливими потребами сприяють рівним стосункам і взаємній по вазі дітей. Необхідно уважно стежити за поведінкою та сигналами дітей з особливими потребами. У багатьох випадках вони не потребують допомоги своїх товаришів або навіть не бажають її.

Вчіть дітей співчувати й наголошуйте на ідеї соціальної справедливості. Більшість дітей доб ре розуміє, що є справедливим, а що ні. Вихователі не повинні говорити вихованцям, що ді тей з особливими потребами необхідно жаліти, оскільки стосунки, побудовані на жалості, не можуть бути рівними. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, яки ми вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагодженню рівноправних дружніх стосунків